А й справді, кохання це таке почуття від якого водночас можна піднестись до неба і тут же дуже боляче впасти на землю.Любов окриляє, але не завжди це почуття взаємне. А це найтяжче, що може бути.У коханні головне  вчасно з«явитись і несподівано зникнути.Ось так часто і буває, без причин він зникає з твого життя і всі твої думки, щодо вашого спільного майбутнього розвіюються, як попіл на вітру..

Коли ти не розумієш, причини такого ставлення до тебе, але зрозумій, двічі в одну річку не ввійдеш, а все що сталось — на краще.І ти намагаєшся заповнити цю пустоту, але навіть не допомагають відстань, не допомагає відчуття того, що ця людина далеко, кажуть:»як з очей так і з мислі", нічого подібного, важко… дуже важко коли людина була з тобою, а тут ти розумієш, що поряд вона вже ніколи не буде, не буде обіймів, не буде розмов до світання, не буде цієї щирої посмішки і цих карих очей які тебе так вабили в ньому.Розлука теж наука,і варто сприймати це трохи легше.Як нема карих очей, то цілуй сині, тобто буде інший, який тебе буде цінувати за те що ти є.

Серцю не підкажеш, але вибирайте правильних супутників життя!

Нагорна Світлана

Кохайте та будьте коханими!)

Відчути ранковий подих… Набрати повні груди тепла враннішнього сонця… Зачепитись за хмарку і облетіти з нею все те, що любиш… Поплакати разом із небом, відкриваючи для себе дивовижні місця з висоти дощу… Ступити на поріг заплаканого від радості міста… Пригорнувшись до дерева, відчути важке дихання вулиць, молодих, але знищених від старості, забутих, забудованих усіма тими, для кого вони дарують тепло… Підслухати розмову старих будинків, які важко зітхаючи, оперлись одне одному на плече, діляться втомою і тугою, про те, що їх життя от-от зруйнує велика і страшна машина… Із висоти пташиного польоту схилитись над великим годинником, який, як мушля, прислухавшись, не віддає години, а лише шум роз’яреного міста…
Еолова арфа, радіє за тих, хто відкриває собі красу Франкової землі… Милується картинами сонячного полудня із висоти прадавніх легенд… Спостерігає за заходом сонця, що ніжно і тихо пливе по річці в неосяжну далечінь… Слухає тихий шепіт Шевченкових історій, сидячи на лавці із ліхтарем в руці… Відчуває, наче білий лебідь, смак життя у шматочку тиші, що заповнює картинку між буднями… Ось така вона, голуба квітка багатьох людей… Ось такі вони, часи Астреї…

Анна ТАШЛАЙ

Астрея. Часи Астреї
Астрея — друге ім'я богині справедливості Діке (дочки Зевса і Феміди), що жила на землі у золотому віці, а пізніше покинула її.
У переносному вживанні «часи Астреї» — щаслива пора.

Голуба квітка
Походить цей вираз з роману німецького письменника-романтика Новаліса (Ф. фон Гарденберга (1772- 1801) «Генріх фон Офтердінген» (1802).
Герой твору — відомий мейстерзінгер XIII ст. — побачив уві сні прекрасну голубу квітку (die blaue Blume), яка стала уособленням усіх його мрій і бажань. Офтердінген присвячує все життя шуканню її. Образ голубої квітки, що має магічні властивості, зустрічається і в німецькому фольклорі.
У переносному значенні «голуба квітка» — нездійсненна мрія.

Еолова арфа
За старогрецькими міфами, Еол — повелитель вітрів. У переносному значенні — вітер.
Із ім'ям Еола пов'язана легенда про Еолову арфу, струни якої звучать від подиху вітру. У переносному вживанні — душа людини, яка відзивається на всі враження життя.

Протягом усієї історії становлення нашого народу ми, українці, намагаємось довести усім, що самостійні, незалежні та рівноцінні з іншими культурами. І важливо, що одним з найважливіших доказів української самобутності є наша неповторна мова. Не дарма це питання впродовж досить тривалого часу стоїть так гостро. Люди свідомо пригнічують та хочуть занедбати нашу мову, усвідомлюючи, що визнавши мову, визнають нашу незалежність. Не піддаваймося амбіціям егоїстичних "імператорів", час показати, що ми сильна нація!
Користуючись рідною мовою, ми вказуємо свою приналежність до української сім"ї. Що тоді змушує мене та інших українців відмовлятись від своєї чарівної мови та користуватися чужим, нехтуючи надбанням власних предків?!
Сьогодні, усвідомлюючи важливість мови для долі України, я можу зробити свідомий вибір, як говорити. Так, на жаль, багатьом молодим людям сьогодні доводиться ламати звичні норми, манери спілкування. Добре, що є такі, які згодні змінитись, але погано, що доводиться викорінювати те, що прищеплювалося змалечку.
Тож ми як майбутні батьки та вчителі маємо якнайкраще потурбуватися про те, щоб ця проблема зникла і не виникала в наступних поколіннях.

Рибак Дар'я 

Мова живе, допоки живе народ, який нею розмовляє. Як було важко українській мові впродовж віків! Скільки років її забороняли наказами, циркулярами та законами, не дозволяли розмовляти українською тому, хто любив її та пишався нею. Та не вдалося! Мова живе у серцях і душах волелюбного народу, у його думках і піснях. Чи можливо забути те, чим жили твої співвітчизники?

Завжди залишаються ті, хто підтримує традиції народу. Наприклад, вишитий рушник у нашому побуті живе і сьогодні, а цікавість до рукоділля та вартість речей, зроблених власноруч, зростає кожного дня. Потрібно просто поширювати свої знання та уміння. Охочі долучитися до традицій обов’язково знайдуться.

Ми повинні берегти мудрість народу, примножувати його багатство, передавати надбання наступним поколінням. Можливо, тоді, не потрібно буде відроджувати те святе, що повинно існувати завжди.

   Полобюк Тетяна

Напевно, наша рідна мова має свою чарівність та магію. Залишитися байдужим у просторі звучання українського слова дуже важко. Сама земля закохує в себе так швидко, що й через 50 років її буде неможливо забути. Особисто мені довелося переконатися в цьому на прикладі власної бабусі.
Мої бабусі – гречанки, але народились вони на території Росії. Уся їх велика родина походила з давнього грецького роду, який за радянських часів дуже збіднів. Мій прадідусь переслідувався владою, бо не підтримував жорсткі методи «червоного терору», що стосувалися представників національних меншин. Його шляхетні переконання не могли поступитися місцем вимогам тогочасного заляканого суспільства. До кінця свого життя він не міг пробачити правлячий верхівці таке ганебне ставлення до власного народу. Своїх донечок, моїх бабусь, він привчав до поваги, доброти,  чесності, відважності та любові до книжок.
В роки Великої Вітчизняної війни усю їх родину було вивезено до Херсону. Там вони жили у невеликому селищі, яке страждало від голоду. Моя бабуся Олександра найстарша з трьох сестер, тому їй доводилося піклуватися про менших. Щодня вона ходила до криниці, яка була в іншому селі, й приносила чистої води для родини. Дорогою додому вона повторювала ті пісні, що їх співали українські дівчата. Інколи вона не розуміла якісь слова, тому зверталася до місцевих жителів із проханням пояснити їх значення. Мелодійність української мови зачарувала мою бабусю настільки сильно, що вона захотіла стати схожою на українку. Тоді бабуся вирішила вишити собі сорочку. Нитки й тканину було дуже важко дістати, але за деякий час знайомі прадідуся змогли в цьому допомогти. Своїми руками Олександра зробила найкращу та найріднішу для мене вишиванку.
Щоліта я приїжджаю до бабусь у гості. Після війни вони повернулися до Новоросійську і залишилися там жити. Коли мені було 15 років, бабуся покликала мене до себе в кімнату і показала ту саму вишиванку. Вона подарувала її мені, аби згодом я передала цей дарунок наступним поколінням. Найбільшою радістю для моєї бабусі і досі лишаються звуки української мови. Ми разом співаємо різні народні пісні, потім я читаю поезію, а бабуся плаче й згадує минуле.
Дивно, але саме в цій людині, яка етнічно пов’язана із Грецією, майже все життя прожила в Росії, я відчуваю шалену любов до всього українського. Це ще раз доводить, що наша мова має особливу чарівність.

З чистим серцем та любов'ю,
Сотникова Валентина 

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова — це прояв культури. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови — галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мовлення — передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас час мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади:

1.     Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження.

2.      Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване — викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету.

3.      Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова.

4.     Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне.

5.      Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне.

6.     Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж — лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова – це категорія сутності і загального, мовлення – виконує роль явища й окремого.

7.     Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.

Рябчук Вікторія

    Хочемо ми цього чи ні, але спростовувати той факт, що українська естрада йде вперед величезними кроками, було б не зовсім правильно. Зрозуміло, що існує багато так званих «дешевих» пісень, але вони також задовольняють чийсь культурно-освітній рівень. Проте мова йтиме про інше.
    Останнім часом серед молоді стали популярними пісні, які виконують українською мовою. Поп-зірки вдало використовують багатство нашої мови, її милозвучність, мелодійність, неповторність у своїх піснях, які, зазвичай, можуть бути написані простими людьми, а не відомими авторами. В той же час, на хвилі такого піднесення національної самосвідомості та любові до рідної мови, до ротації закордонних музичних каналів такі пісні не потрапляють. Останнім яскравим прикладом несприйняття українського шоу-бізу на теренах Росії став кліп Івана Дорна «Танець пінгвіна», який просто заборонили до показу. Чітких аргументів не дав ніхто, хоча згодом поширились чутки, що заборона була пов'язана із зображенням українського гербу на кофтині танцівника.
    Що ж заважає сучасним пісням українською мовою пробитися до світових чартів?
    «Океан Ельзи»-легендарний гурт, який скоріше став винятком із правила.
   Злата Огнєвіч-чудова українська співачка, яка народилась на території Росії, проте їй це не завадило вивчити українську мову, дарувати дивовижні пісні й принести нам почесне третє місце у європейському музичному конкурсі "Євробачення-2013".

    Так в чому ж проблема? Чи й надалі ми маємо створювати російськомовні хіти, розраховуючи тільки на пострадянський загал? Чи вважаєте Ви сучасні пісні українською мовою актуальними серед молоді і чи мають вони вплив на національну свідомість?

Телець Юрій

Наталія Юріївна Королевська —  український політичний і державний діяч. Міністр соціальної політики України у 2012–2014 роках, лідер партії «Україна — Вперед!».

Відеозаписи є прикладом того, як за допомогою реклами можна збивати людей з пантелику. На першому відеоролику Наталія Юріївна позиціонує себе як освічена людина, професійний політик та громадський діяч. Але вже на другому відео ми можемо побачити, що насправді Наталія Юріївна не достатньо гарно володіє українською мовою, хоча це є її обов’язком (Державні службовці мають утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній службі або завдати збитків державному органові чи справити враження, що державні службовці не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам. Державний службовець своєю поведінкою має демонструвати прихильність до суспільного ладу в дусі Конституції України та конституційних законів і виступати за їх виконання (Закон України «Про державну службу»)).

Сенич Тетяна

В той час, коли псевдоукраїнці так впевнено крокують до двомовності...

Погляд перший. 2003 рік. Лесь Доній, політик, громадський діяч.

Уривок зі статті «Хай живе суржик!» www.molodaukraina.org

«…всі мови — це суржики. І українська — теж. Кожен неупереджений лінгвіст може дати розкладку про тюркські (майдан, козак) чи польські (кохати, перепросити) запозичення, не кажучи вже про болгарську основу, яку вслід за москалями ми цнотливо називаємо то старослов’янською, то церковнослов’янською. Чи, може, німецька «лямпа» народилася в херсонських степах, а англійський комп’ютер вигадала Одарка з Мелітополя? Отож-бо. Запозичували, запозичуємо і будемо запозичувати! Літературні норми дуже умовні і ніде не відповідають нормам живої мови. Суржиком писав наддніпрянець Шевченко, галичанин Франко, суржиком розмовляли діячі Центральної Ради. А якщо послухати нинішніх політиків, ви що думаєте, суржиком вправно володіють тільки притчевоязицеві Плющ і Кучма? Спокійно! Ющенко й Тимошенко володіють суржиком не гірше. Якщо хтось скаже, що то у них літературна мова, значить, я проходив у школі якусь іншу. Ну то й що? Хіба вони перестали бути українцями?

Можна подумати, що мені не хочеться, щоб українська була чистішою і красивішою. Звичайно, хочеться. Просто я розумію, що в наших умовах боротьба з суржиком — це не першочергова проблема. Більше того, ця боротьба шкідлива, бо вона зменшує коло наших союзників (користувачів української мови — авт.), замість того, щоби завойовувати нових.

Потрібно боротися. Але боротися не з суржиком, а за перехід на суржик російськомовних. Спочатку хоча б на суржик. А далі вже справа техніки…

Мови світу демократизуються, вони відкриті до різних віянь та впливів. Нехай ці віяння не завжди добрі й корисні, але якщо мова жива, вона перетравить і витримає все. Наші ж ура-придурки намагаються втримати її в межах сільського дев’ятнадцятого століття, а значить, вони її омертвляють, вони прирікають її на загибель. А мові потрібен розвій. Нехай на цьому етапі ми трохи втратимо мовну чистоту і наберемося зайвих запозичень, — головне, щоб ми змінили оборонні редути на атакуючі порядки.»

Погляд другий. 2010 рік. Богдан Жолдак, письменник, сценарист.

Із розмови під час перебування в Бердичеві

«Суржик — це найцікавіша структура мови. Наприклад, англійська мова, яка має колосальні літературні традиції, — це конгломерат примірно двадцяти племен. Але подивіться, яка це вироблена літературна мова. Російська мова — теж суржик, що утворився за допомогою русифікації декількох племен Новгородом, Псковом, Києвом. Але подивіться, які наслідки цього. Тепер цей суржик змушує нас суржикувати нашу прадавню українську мову. Суржик має потужну енергетику. Це теж своєрідна мова. Та й взагалі, багато мов у світі є суржиковані. Навіть серед автентичних мов десь 7 % — це корінна лексика, а все інше — це засвоєні з інших мов слова, які можуть бути синонімами до власних слів. Як би того не хотілося, але всі мови на 93 % складаються із запозичених слів.

Інша справа, що на Україні суржик — явище потужне. Хоч він поступово і зникає, і все потроху відходить в бік української мови, але наш уряд вводить державну двомовність, що, власне, є найпаскуднішою річчю, бо, відповідно, суржик нав’язується нам згори».

Тепер спробую обмізкувати все вищенаведене та дати відповідь на своє питання. Хоч і розмовляли наші прадіди суржиком, бо й тоді нав’язували нам чужу мову (згадаймо історію), то й сьогодні ми його ще будемо чути. На превеликий жаль, «оборонні редути» давно розібрані своїми на будматеріали, а «атакуючі порядки» Донія розбіглися по кущах. Що ж лишилося? Лишилися ще 7 % корінної лексики та ми, прості користувачі української мови.

І нехай буде закон про регіональні мови, бо чому, наприклад, потрібно змушувати російськомовного українця в Донецьку користуватися українською. Ми ж повинні жити в цивілізованому світі. Проте двомовність — це аж занадто. Бо ж потім, як бувало і раніше, захочеться ще більшого, наприклад, тотальної русифікації (знаємо звідки вітер віє). Шановне панство, яке бажає цього, боюся, надірве свої пупки. Бо є така річ як людська гідність.

Нове покоління молодих людей, та й мій племінник, виховані не як раби і будуть носіями української мови лише за однієї простої причини — змалку навчені думати українською. І від цього не відступляться. І нехай буде таких людей мало, головне в цьому не кількість носіїв, а їхня якість, що рецесивним (прихованим) геном передається з покоління в покоління, бо домінантні (переважаючі) є нестійкими. Так і у випадку суржика та нав’язування чужої мови — все величне, могутнє, колосальне рано чи пізно руйнується, як Вавілон (згадайте, що тоді сталося з мовою). Ми ж, українськомовні, і не збираємося таке будувати. Тому нашій мові наказано жити вічно.

“Де ж третій погляд?” – запитаєте ви. Третій погляд ваш.

Анна ТАШЛАЙ

Простір між мовцями у спілкуванні відіграє не менш важливу роль, ніж міміка і жести. Просторову і часову організацію спілкування вивчає спеціальна галузь психології і паралангвістики — проксеміка. Велике значення вона має і в міжкультурній комунікації, оскільки в кожній культурі існують свої прийняті норми соціального простору, а їх незнання може призвести до непорозуміння і навіть конфлікту.

Незалежно від національних і расових відмінностей виокремлюють 4 відстані (зони) спілкування:

1) інтимна (0-45 см), що передбачає спілкування найближчих людей;

2) особистісна (45-120 см) — спілкування із незнайомими;

3) соціальна  (120-400 см) — офіційне спілкування;

4) публічна відстань (400-1750 см) — виступ перед аудиторією.

Варто знати і дотримуватися розмежування цих зон, щоб уникнути незручностей у спілкуванні. Для людини бажання мати свій особистий простір і охороняти його є природним, а «порушення кордонів» викликає відчуття незручності, роздратування і, врешті-решт, певні діїї щодо захисту своєї території. Мабуть, кожен з нас відчув і пережив це у громадському транспорті, де мимоволі опиняєшся на близькій відстані з абсолютно незнайомими людьми. Але тут вже справа в терплячості і ввічливості. Що ж до спілкування, то тут можливо і треба уникати таких екстремальних ситуацій. Варто створити комфортні умови для співрозмовників або слухачів, не «тиснути» на них, бо це заважає сприйняттю інформації і підсвідомо негативно налаштовує проти мовця. Спостережливість тут стане у нагоді: слідкуючи за жестами і мімікою співрозмовника, його позою і поглядом можна швидко скорегувати свою поведінку, за допомогою тих же жестів продемонструвати відкритість, доброзичливе ставлення і досягти взаєморозуміння.

Купрієнко Олена