***
Відчути ранковий подих… Набрати повні груди тепла враннішнього сонця… Зачепитись за хмарку і облетіти з нею все те, що любиш… Поплакати разом із небом, відкриваючи для себе дивовижні місця з висоти дощу… Ступити на поріг заплаканого від радості міста… Пригорнувшись до дерева, відчути важке дихання вулиць, молодих, але знищених від старості, забутих, забудованих усіма тими, для кого вони дарують тепло… Підслухати розмову старих будинків, які важко зітхаючи, оперлись одне одному на плече, діляться втомою і тугою, про те, що їх життя от-от зруйнує велика і страшна машина… Із висоти пташиного польоту схилитись над великим годинником, який, як мушля, прислухавшись, не віддає години, а лише шум роз’яреного міста…
Еолова арфа, радіє за тих, хто відкриває собі красу Франкової землі… Милується картинами сонячного полудня із висоти прадавніх легенд… Спостерігає за заходом сонця, що ніжно і тихо пливе по річці в неосяжну далечінь… Слухає тихий шепіт Шевченкових історій, сидячи на лавці із ліхтарем в руці… Відчуває, наче білий лебідь, смак життя у шматочку тиші, що заповнює картинку між буднями… Ось така вона, голуба квітка багатьох людей… Ось такі вони, часи Астреї…
Анна ТАШЛАЙ
Астрея. Часи Астреї
Астрея — друге ім'я богині справедливості Діке (дочки Зевса і Феміди), що жила на землі у золотому віці, а пізніше покинула її.
У переносному вживанні «часи Астреї» — щаслива пора.
Голуба квітка
Походить цей вираз з роману німецького письменника-романтика Новаліса (Ф. фон Гарденберга (1772- 1801) «Генріх фон Офтердінген» (1802).
Герой твору — відомий мейстерзінгер XIII ст. — побачив уві сні прекрасну голубу квітку (die blaue Blume), яка стала уособленням усіх його мрій і бажань. Офтердінген присвячує все життя шуканню її. Образ голубої квітки, що має магічні властивості, зустрічається і в німецькому фольклорі.
У переносному значенні «голуба квітка» — нездійсненна мрія.
Еолова арфа
За старогрецькими міфами, Еол — повелитель вітрів. У переносному значенні — вітер.
Із ім'ям Еола пов'язана легенда про Еолову арфу, струни якої звучать від подиху вітру. У переносному вживанні — душа людини, яка відзивається на всі враження життя.
