Великий український письменник Тарас Григорович Шевченко буде жити вічно, адже усі проблеми та питання, які порушував Кобзар у своїй творчрсті є актуальними і сьогодні. Його поради та заклики, надихають та підтримують українців в нелегкий для нас час. Він навчає любити Україну всім серцем, бути справжнім патріотом своєї Батьківщини.
«Борітеся — поборете, вам Бог помогає, за вас правда, за вас слава, і воля святая!». Навіть крізь століття звертається до нас поет. Рядки з поеми «Кавказ» зараз є дуже важливими для українського народу, вони допомагають не втрачати віру, а боротися за наше майбутнє!
Писав про минуле, теперішнє та про майбутнє, якого він так і не побачив, але вилив на папері, на картинах і в самому собі. Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО — це людина, яка являється моральним авторитетом нашої Батьківщини, але разом з цим і звичайною людиною з такою душею, в якій жив патріотизм, любов і добродушність.
Саме зараз, коли ми споглядаємо на ті події, які відбуваються на нашій землі, по неволі дій починаємо розуміти пронизливі слова з віршів Шевченка. Ті фрази, які лунають зараз з вуст українців з закликом до миру, до дружби братів та сестер описані на сторніка, вимученого в болі, «Кобзаря». Тягар який лежить на долі поета, лежить і на українцях. На тих чорнобрових дівчатах та мужніх молодиках — на майбутньому нашої неньки України. Боровся він — боротимемося і ми! Щоб земля наша не зазнала тих тортур, які тріпали життя пророка, задля цього ми повинні об'єднатися і нести вогонь мирного життя. Ми — цвіт нації, ми — надія наших матерів.
То ж після тиші двох століть, може варто закричати, коли болить аби почули той крик поета, аби почули, насамперед, тебе!?
Наше життя швидкоплинне і складне. Ми різні: хтось мріє жити вічно, не знаючи, як провести сьогоднішній день, а хтось має безліч планів та ідей і постійно поспішає, прагнучи втілити їх в життя. Незважаючи на це, всі ми хочемо бути щасливими, хоч щастя кожен уявляє по-своєму. Як важливо прожити відведені роки так, щоб не жалкувати про марно втрачений час! Залишити щось після себе, бути корисним для інших, займатися улюбленою справою, а не просто існувати, проживаючи день за днем. У казковій повісті «Маленький принц» є такий вислів: «Прокинувся вранці, вмився, причепурився — причепури одразу й свою планету». Тут не йдеться про те, щоб змінювати світ або інших людей — кожен має почати з себе, навести лад у своїх думках, почуттях, мовленні. Це нескладно, але дуже корисно — з цього мікросвіту і починається наша взаємодія оточуючими, те, до чого ми прагнемо і що вважаємо цінним.
Варто пам'ятати, що справжній ти живеш в своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії. Ніколи не пізно попросити пробачення, сказати слова подяки або зізнання, гірше, якщо вони так і залишаться несказаними. Ніколи не пізно вчитися, допомагати іншим і робити добрі справи просто так, не чекаючи, що хтось віддячить. У якому б віці ми не були, завжди залишаймося трошки дітьми: вони і радіють, і сумують щиро, завжди захоплюються тим, що роблять, і вміють по-справжньому любити. Яким би похмурим і приреченим не здавалося сьогодні, завтра буде новий день, нові можливості і шанс змінити щось на краще!
Часом буває так добре на душі, що хочеться вигукнути «Зупинись мить, ти чарівна!». Одна малесенька хвилинка радості може відродити віру в світле майбутнє, коли довкола лише морок.
Люди весь час скаржаться, що біда без дощу росте, що вже дожились до того, що й нема нічого. Роки зневіри зробили свою справу, бо нині і радіємо усьому дуже обережно. Здається, що чим дужче радієш, тим довше потім плакатимеш.
Та якби ми могли обирати, коли натиснути на кнопку «Пауза», й спокійно насолоджуватися неймовірним щастям. Напевно, тоді б життя наше було інакшим. Усі були б як Фауст, що шукав сенс життя, долаючи численні перешкоди.
Народна мудрість говорить: чий берег, того і вода. Тобто, в моєму житті я розпоряджаюся перебігом подій самостійно? Чи значить це, що я можу радіти власному щастю стільки, скільки того забажаю? Якщо ми власники свого земного життя, тоді я беру маленьку паузу. Оживає планета, оживає моя країна, я хочу це бачити. Мені потрібен час, аби насолодитися яскравим видовищем.
Сьогодні в Україні мовна проблема є однією з найактуальніших. На перший погляд, це дивно, адже єдиною державною мовою давно проголошено українську. Що ж до інших мов, то їм Конституція України гарантує вільний розвиток. Однак проблема функціонування української мови чомусь досі не зникає.
Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова — це невiдємна частка Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi!
«Без вірного друга велика туга» — це справді так, адже самому жити сумно, ні з ким поділитися ні радістю, ні журбою. З друзями весело і комфортно, особливо якщо вони справжні. Часто друзі нас розчаровують, поводяться так, як ти від них не чекаєш, можуть навіть підвести під монастир. Не той друг, хто медом маже, а той хто правду каже. Не потрібно сухатися тих, хто ламає шапку, білше прислухайтеся до тих, хто дійсно намагаєтся відкрити вам очі.
Можливо, деякі люди дружать з нами через матеріальну вигоду, про що говорять народні вислови: «Були б пиріжки — будуть і дружки», «Коли хочеш позбутися друга, позич йому грошей».
Але як відрізнити хорошого друга від поганого? «Справжні друзі пізнаються в біді» — це найкращий спосіб зрозуміти істину та поставити всі крапки над і.
Мені лише вісімнадцять років, а енергія б'є ключем. День без роботи для мене не день (я так вже рік працюю).
У мене чудове життя, і взагалі я живу на широку ногу: прибутки ростуть, мов на дріжджах, але сізіфовою працею не займаюся.
Завдяки великій кількості вільного часу я маю можливість вирішувати будь-які питання. Тож глечиків ні з ким не б'ю, і останнім часом мені взагалі дуже щастить: проблеми не з'являються як сніг на голову.
Багато хто заздрить мені та навіть тримає за пазухою камінь. Але я і вухом не веду, бо люблю своє життя і вмію йому радіти. Все решта — дрібниці! Тому кожен свій день я намагаюся провести на висоті.
Повний зал людей. Блаженні усмішки на обличчях. Заходить Він. Нестримні овації, присутні підводяться, на їх обличчях – побожний трепет…. Ні, це не зйомки чергової телепрограми чи реаліті-шоу. Це брифінг президента РФ Владіміра Путіна. 47 хвилин нестримного ґвалтування здорового глузду, 2820 секунд ретельного промивання лівої і правої півкуль головного мозку. До такої жорстокості не вдавалися навіть у психіатричних лікарнях ХІХ століття. Але Путін безжальний. Кращі моменти зі звернення Путіна або, як то кажуть, «кратка а главном».
«17 березня у Криму відбувся референдум. Він пройшов згідно з демократичних процедур і міжнародно-правових норм.»
Як Янукович строго так сказав на прес-конференції «Я – легітимний президент», так і референдум намагаються зробити легітимним. Слава Богу, що під час референдуму жодна ручка не постраждала. Якщо «Расію умом нє панять», то Путіна «панять» взагалі неможливо. Про який демократизм може іти мова, якщо відбулося незаконне вторгнення військ РФ в Крим. Про які міжнародні норми можна говорити, якщо увесь цивілізований світ не визнає цього «рєфєрєндума».
«У Криму фактично все пронизано нашою спільною історією та гордістю: Древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир, його духовний подвиг – звернення до православ’я – визначив спільну культурну і цивілізаційну основу для Росії, України й Білорусі.»
Історія Криму – не історія Росії, пережитки радянщини і совок – абсолютно не гармоніює із захопливими пейзажами півострова. Певно, Володька зле вчив ту історію, бо якби таки вчив, то знав би, що хрещення Великого київського князя Володимира Святославича відбулося в 988 році в Херсонесі, а утворення Московського князівства датується 1328 роком. А Русь таки була Київська, а не Московська. Ай-не-не, Володька. Вчителька би поставила двійку!
«Питання вирішили кулуарно. «Мєждусабойчік». Звичайно, що в умовах тоталітарного режиму в жителів Криму нічого не питали, а просто поставили перед фактом. У людей, звісно, і тоді виникали запитання: «з чіво би ето Крим аказался в саставє України?» За великим рахунком, це була лише формальність, адже територія передавалася в рамках однієї великої країни».
Цікаво те, що Путін визнав СРСР тоталітарною країною. Оскільки Расія є правонаслідницею того «вєлікава гасударства», то чи визнає Вова себе диктатором? Тоді ж нікого не питали, а тут раптом «рєшили спрасіть».
«Тоді ніхто й не міг уявити, що Україна і Росія будуть «нє вмєстє», можуть бути різними державами. Але це сталося. Те, що здавалося неможливим, на жаль, стало реальністю.»
І в щасті, і в горі, і в багатстві, і бідності, і в здоров’ї, і в недузі… Допоки путч не розлучить нас… Ахаха, Путін, ти серйозно? Ну що ти верзеш?
З цих слів стає зрозуміло, що Вовка і досі відчуває власницькі інстинкти щодо України. Його «на жаль» – це таке нєпаліво, яке заміняє увесь трьоп, що ми чули до того про «дємакратію і доброжелатільство» до братнього народу.
«Многіє люді «на Українє»…»
Або Путін мови не знає, або зумисне применшує самодостатність нашої держави. «В нас НА районє», але В УКРАЇНІ. Щось їщьо не ясно?
«Главнимі іспальнітєлями перевороту були націоналісти, неонацисти, русофоби і антисеміти. Саме вони і досі вирішують долю України.»
Понаїжджало радикалів в сталіцу! Змушували їсти смачні канапки! Катували в мороз гарячим чаєм і кавою! Виконували ритуальні співи державного гімну!
«В Криму не було жодної людської жертви. Как ви думаєте, пачіму? (Па качіну – авт.) Відповідь проста. Тому що воювати проти народу і його волі важко чи й фактично неможливо.»
Немає трупа – немає злочину? Немає медіа-шуму – то немає й жертв?
Дуже цікава цитата. Путін фактично сам визнає приреченість своєї влади. Бо вільний народ, незалежну самобутню націю перемогти таки неможливо!
«Что касається Крима, я павтарю: Крим бил і астанєтся і Русскім, і Украінскім і Кримско-Татарскім. Павтарю. Павтарю… Но он нікагда не будєт бЕндерівським.»
Без коментарів.
«Бальшой страни нє стала.» – Ах, какая смєшная патєря. Многа лі в жизні такіх патєрь.
«Расія праглатіла абіду» – Расія праглітіла не лише абіду… З таким апетитом і вдавитися можна!
«Нас пастаянна питаються загнать в какой-то угол.» – Плахая, плахая Расія. Бу-бу-бу.
«Міліони русскіх ляглі спать в одной странє, а проснулісь за граніцей.» – Завдяки зайвій хромосомі (якщо вірити Мединському) росіяни можуть телепортуватися?
«Кримчяні гаварят, что іх передалі с рук в рукі, как мєшок картошкі.» – Як поетично сказано! Наша «поетична» відповідь: українці посадять бульбу в родючий чорнозем. А Росіяни? Насмажать картоплі фрі?
«…Ми уважаєм здєрженость Индії.» – Може Індія просто в нірвані?
«Паймітє нас.» – І ти нас зрозумій, Вовка. Паймі, прасті і атпусті.
Ну і повний запис звернення Путіна. Бережіть нерви +18
