Мовне питання в Україні сьогодні є важливою складовою широкої проблеми – української ідентичності. Проблема двомовності не залишає українців ще з тих часів, коли Росія розпочала процес перетворення україномовної спільноти на російськомовну.
Звичайно, кожен із нас повинен знати українську мову, мову держави, в якій ми народилися. Це обов’язок кожного громадянина. Проте не варто забувати про існування інших мов (це вже стосується не тільки російської). Під час їх вивчення ми збагачуємо себе, розвиваємо наш світогляд, наше мислення. Чи не приємно спілкуватися із поліглотом? Він же так багато знає!
Якою мовою розмовляти – це вибір кожного. Але ми маємо пам’ятати: чи буде жити українська – залежить тільки від нас. Не потрібно забувати про свою національну приналежність.
Мовне питання досить складне, проте істина очевидна: державна мова України – українська! Конституція України передбачає існування в якості державної мови тільки одну – українську. Інакше бути не може.
Питання популяризації літературної української мови серед населення нашої країни є актуальним в усі часи. Білінгвізм нашого народу – явище беззаперечне. Однак, хочеться наголосити на тому, що це стосується не тільки російської мови. Чому б нам не згадати про поширення польської мови в Львівській області, а румунської в Закарпатській. Україна, як живий організм, співіснує з сусідами, часом переймаючи їх досвід. Якщо розумно й обережно підходити до питання вивчення мов представників національних меншин, тоді наступні покоління зростатимуть високоосвіченими фахівцями.
Згадайте Францію, величну європейську країну. Її населення є досить строкатим, тому мова в провінціях все більш схожа на мови країн-сусідів по кордону. Однак, сучасна французька молодь не хоче вивчати англійську. Вона переконана, що їх власна державна мова є більш ніж самодостатньою. Така палка закоханість в рідне слово не може не вразити.
Щодо нашої з вами України, то з пам’яті виринають слова великого Кобзаря «Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь...» Можливо, варто спробувати? Годі говорити про недоліки, час шукати переваги. Без складнощів ми не подолаємо важкий процес формування нації, який і досі не закінчився на теренах нашої Батьківщини. Нехай кожен вчить українську мову, але з цікавістю і повагою звертає свій погляд на мови країн-сусідів. Лише уявіть, якби наші діти вільно володіли п’ятьма мовами. Хіба б це було не чудово?
Мені пощастило бути знайомою з дуже цікавою особистістю. Олександр Кулібаба – молодий телеведучий, журналіст, диктор і просто гарна людина. Свою професійну діяльність він починав у 2010 році, навчаючись на другому курсі в Інституті Журналістики КНУ ім. Т. Шевченко. Варто зазначити, що тоді Олександр Олександрович спілкувався переважно російською мовою. В буденному житті він використовував шкільні знання з української мови лише під час спілкування з адміністрацією школи, в якій працював педагогом-організатором. Однак, чим більше доводилось занурюватися в нетрі професійної журналістики, тим необхідніше було досконало володіти державною мовою. Олександр докорінно змінив власну мовну політику, почав використовувати в усіх сферах свого життя тільки рідну мову, прагнучи досягти літературної досконалості висловлювань.
Вже за деякий час я дізналась про авторську програму молодого журналіста, яка щотижнево виходила в ефір Першого ділового каналу. Олександр сам пише текст, який потім лунає й поза кадром сюжетів про світ сучасних технологій. Паралельно з діяльністю на телебаченні, ведучий займається інформаційним забезпеченням он-лайн каналу одного із всесвітньо відомих банків.
Особисто для мене цей чоловік є прикладом бездоганної праці над собою. Я із задоволенням слухаю його розповіді, переглядаю нові випуски телепередач, слідкую за новинами в Інтернеті. Чистота мовлення залежить від кожного з нас, від нашої гідності та свідомості. Якщо Ви переглянете відео, вслухаєтеся в мелодійний голос Олександра, то, можливо, вже завтра зміните своє ставлення до якості навіть звичайного буденного спілкування!
Ще з прадавніх часів уміння правильно і «чисто» говорити вважалося невід’ємною частиною виховання. У перших навчальних закладах Давньої Греції ораторське мистецтво вважали однією з семи головних наук. Чи можна сказати, що зараз у нашому суспільстві, як і у Давній Греції, культура мовлення знаходиться на належному рівні? Як на мене, ні. Згадайте усім знайомий фрагмент:
Настільки серйозно і впевнено, але… так «брудно».
А якщо серйозно, то це навіть смішно!
Мої одногрупники навели найкращий приклад чистого мовлення- Богдан Ступка.
Людина, яка сама по собі чиста душею, тому і мова в нього чиста.
Чистота мовлення є настільки ж очевидною необхідністю, як, наприклад, чистота помешкання. Ніхто ж не буде жити у засміченій квартирі, якщо можна прибрати в ній та навести лад. Так само кожен має «навести лад» у власних думках і у власному мовленні. Тоді спілкування стане набагато ефективнішим, а головне, набагато приємнішим для всіх нас.
Іван Огієнко казав: «Поки живе мова — житиме й народ як національність...». З цими словами не можна не погодитись. Зараз мовне питання стоїть особливо гостро, так завжди відбувалося у ключові для долі народу періоди, і цей — не виняток. Зі сфери культурної, духовної воно перейшло у сферу політичну і, на жаль, часто стає об'єктом спекуляції з боку різних політичних сил. Чи повинна російська мова бути другою державною? Безперечно, кожен матиме свою відповідь залежно від місця проживання, політичних, історичних поглядів, рівня національної свідомості. Мою думку з цього приводу відображають слова Віталія Радчука: «Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з'їсти одне одного». Залишивши це болюче питання, варто зазначити те, що не викликає сумнівів: кожен громадянин України зобов'язаний знати державну мову, особливо це стосується політиків, державних діячів, вчених, митців. Як може представляти державу людина, яка навіть не спромоглася вивчити мову її народу? На жаль, ми знаємо чимало ганебних прикладів, аналогів яким немає в інших країнах світу, і те, що там би спричинило національний скандал, у нас до недавнього часу було нормою. Людина вільна спілкуватися в побуті якою завгодно мовою, але не знати свою національну, паплюжити, ображати її вона просто не має права! Це неподобство, а така людина недостойна називатися громадянином України.
Від кожного з нас залежить, якою буде рідна мова: піднесеться вона до нових висот, буде престижною і популярною, чи потоне в океані русизмів і нецензурщини, ставши воістину «малоросійською». Хто, як не ми, доведе, що наша мова — наймилозвучніша і найкрасивіша?! Розмовляймо українською!
На мою думку, досить показовий приклад порушення чистоти мовлення в усіх трьох аспектах: орфоепічному (неправильна вимова звуків, зокрема «Увімкни Україну»), інтонаційному (невиправдано довгі паузи між словами) і аспекті словотворення (слова-паразити, зокрема «ну», наявність суржику «йолка»).
А ось приклад чудового мовлення, і зокрема, читання напам'ять. Пауз дотримано, акценти, логічні наголоси розставлені правильно, дикція чітка, проблем з артикуляцією звуків немає, темп мовлення дозволяє сприймати і осмислювати текст на належному рівні.
Ти людина? Ти вмієш говорити? Ти свідомий громадянин своєї держави? Ти проживаєш на території України? Ти українець? Ти вважаєш себе патріотом? Ти хочеш, щоб Україну поважали в усьому світі? Ти хочеш, що Україна стала впливовою країною? Ти хочеш, щоб Україна позбавилась цієї тоталітарної «демократії»? Ти поважаєш минуле нашої Батьківщини? Ти бажаєш тільки найкращого для свого міста на рідній Україні? Ти хочеш, щоб Україна встала з колін? Тоді говори українською! Тоді вивчай українську! Тоді не соромся своєї рідної мови! Українська зараз в моді! Спілкуйся всюди і з усіма українською! Адже зміни в країні починаються саме з ТЕБЕ! Почни ТИ поважати свою мову, за яку боролись наші прабатьки! Починай саме зараз! Саме в цю хвилину! Мені здається, чи зараз саме той час, коли цього потребує наша змучена 22-річна країна! Полюби свою мову – зроби це зараз!
Ромашкіна
Ну і звичайно, колишній Президент України!(Нагорна)
Богдан Сильвестрович Ступка… так, хоч він і помер, та варто лише його послухати, його монологи, як він читає поезію Ліни Костенко, це велична людина....
Коли в соціально-зрілій нації постає питання про національну мову, то першочергово виникає потреба з'ясувати причину цієї проблеми.
Зрозуміло, що на території України проживає багато національних меншин, емігрантів, але ніхто не контролює, якою мовою вони спілкуються. Все, що залежить від мешканців України -це визнання однієї державної мови. На мою думку, сьогодення показує, що розглядати мовне питання потрібно через політичну призму, а саме — в стосунках географічного трикутника: Україна-Росія-ЄС. Наміри надати російській мові особливого юридичного статусу не могли не сколихнути суспільство. Мовний конфлікт — це різновид конфлікту міжнаціонального, або міжкультурного, який належить до ціннісних. Об'єктом мовного конфлікту є соціолінгвістичні сфери, на які претендують декілька мов. Нині це яскраво демонструє сфера реклами. Такий конфлікт вважається одним із найемоційніших і піднімає проблеми подвійної самоідентифікації, які були відомі ще за часів Гоголя. Проте, давайте згадаємо, що ми нині живемо у XXI ст. і часи поділу України давно скінчилися. Нація вже давно самоідентифікувалась, і мовне питання на сьогоднішній день разом із прийняттям російської мови більше нагадує політичну спекуляцію, ніж свідомий вибір громадян.
Отже, давайте залишатись при здоровому глузді і адекватно оцінювати ситуацію. Всі, хто хоче і прагне жити під триколором і спілкуватись російською мовою, їдьте до вокзалів та в аеропорти. Можливо, там ви придбаєте той заповітний квиток у порожнє майбутнє.
Нещодавно натрапив на коментар луганського філолога щодо мовлення Миколи Яновича.
«Філолог провів дослідження родового дерева Азарових та вияснив, що селище, з якого походить український прем’єр-міністр колись називалось Азірівка. Вже пізніше радянська влада перейменувала населений пункт в Азарово. Місцеві жителі мали свій неповторний діалект, на якому розмовляли.
“Коня вони називали кінь, кота – кіт, собаку – сібіка, а корову – кіріва. Це прекрасний діалект!” – підсумував вчений.
За словами Наумова, в Азірівці жили сильні та настирливі люди, але їм тяжко давалось спілкування.»
Сказати чесно-посміявся. На мою думку, ми не маємо права спекулювати наукою заради того, щоб виправдати людину, яка обіймала державну посаду і не володіла державною мовою навіть на елементарному рівні. Євро-2012 продемонструвало, що вихідець із будь-якої країни може оволодіти азами української мови. Все залежить від бажання та поваги до мови. Я вважаю, що у Верховній раді України повинна бути ухвалена постанова, за якою кожен політик має спілкуватись українською мовою, а в разі необхідності - відвідувати спеціальні курси щодо вдосконалення мовлення. Таким чином, громадянам України не буде соромно за свою владу.
І завершити висловлювання хотілося б промовою із запитанням І.Фаріон до колишнього прем'єр-міністра.
Суржик, -ка, м. Смѣшанный зерновой хлѣбъ или мука изъ него, напр. пшеница съ рожью, рожь съ ячменемъ, ячмень съ овсомъ и пр. Всюди лежні, перепійці і шишки самії не із суржику ліпили, — суще пуховії, із пшениці.Мкр. Н. 33.2) Человѣкъ смѣшанной расы. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села.Черк. у.
