Писав про минуле, теперішнє та про майбутнє, якого він так і не побачив, але вилив на папері, на картинах і в самому собі. Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО — це людина, яка являється моральним авторитетом нашої Батьківщини, але разом з цим і звичайною людиною з такою душею, в якій жив патріотизм, любов і добродушність.

    Саме зараз, коли ми споглядаємо на ті події, які відбуваються на нашій землі, по неволі дій  починаємо розуміти пронизливі слова з віршів Шевченка. Ті фрази, які лунають зараз з вуст українців з закликом до миру, до дружби братів та сестер описані на сторніка, вимученого в болі, «Кобзаря». Тягар який лежить на долі поета, лежить і на українцях. На тих чорнобрових дівчатах та мужніх молодиках — на майбутньому нашої неньки України. Боровся він — боротимемося і ми! Щоб земля наша не зазнала тих тортур, які тріпали життя пророка, задля цього ми повинні об'єднатися і нести вогонь мирного життя. Ми — цвіт нації, ми — надія наших матерів.

   То ж після тиші двох століть, може варто закричати, коли болить  аби почули той крик поета, аби почули, насамперед, тебе!?

 Науменко Яна