Сократ казав:«Заговори, щоб я тебе побачив». Але інколи, коли чуєш як говорять люди, то розумієш, що частково стаєш сліпим і краще б вони не розкривали рота взагалі. Проблема двомовності на території України породила ще одну проблему, яка є не менш важливою. «Мовна глухота» впевнено крокує рядами українців. Помилки, суржик, ненормативна лексика — все це оточує нас щодня, проте ми вже напрочуд звикли до цього і навіть не докладаємо жодних зусиль для того, аби щось виправити. ЗМІ лише допомагає «промивати мізки» і робить нас ще «освіченішими».
Чому?
Чому ми змирились з цим? Чому опустили руки? Чому нічого не робимо для того, щоб накінець засяяла українська мова в усіх своїх барвах? На кого ми рівняємось? На політиків чи на зірок естради, які знають одну мову і ту з «памилками»?
«Мовна глухота»-це не діагноз, а байдужість та недбальство суспільства. Все починається з кожного з нас. Течія — річ хороша, але лише опір, сила та бажання можуть щось змінити на краще.

А ось зразок неповторної краси української мови...

 


Телець Юрій