"Тарас Григорович Шевченко в діалозі з сучасністю"
Великий син України, Кобзар, Геній українського народу, Пророк… Які ще трактування постаті Тараса Григоровича вбито Вам в голову?
Чому ніхто не згадує, що Шевченко, в першу чергу, людина? Вас не цікавить, яким він був? А я все одно розкажу..
1. Це чоловік з нелегкою долею, який зберіг в собі краплину дитячої наївності до кінця своїх днів.
Олександр Благовєщєнський про перебування Т. Г. Шевченка в Петербурзі:
«Траплялось, що й сам Шевченко влаштовував вечірки для художників і друзів. Якось він одержав з рідних місць малоросійське сало і з цього приводу влаштував дружню вечірку. Гості зібралися в нижньому скульптурному класі, і коли Тарас Григорович трохи випив, вони зняли з постаменту фігуру Юпітера роботи Пименова й посадовили туди його. Сидячи на місці Юпітера, Шевченко розважав своїх друзів розповідями, спогадами. Було це пізно вночі. Гості з надзвичайною увагою слухали його. Та ось несподівано відчинилися двері — і з’явився професор Пименов. Шевченко зіскочив зі своєї кафедри й через вікно вистрибнув у сад. Пименов тим же шляхом кинувся наздоганяти його, але марно.»
2. Це чоловік, який дуже любив малювати, до того ж, не тільки хати та портрети.
Броніслав Залеський з листа:
«Позаяк Шевченкові заказано було рисувати і раз уже за портрети він дістався був до тюрми, то для осторожності в листах називали ми рисунки вовняною матерією. Дві штуки вовняної матерії значили дві акварелі. Продавав я їх звичайно в Оренбурзі, але часом ішли аж на Вкраїну, де їх цінили виключно із-за любові до маляра-поета…»
3. Це чоловік, якого всі любили, добродушний.
Микита Савичев зі спогадів:
«Незважаючи на те, що він був якийсь зосереджений у собі, ніби відлюдкуватий, але разом з тим симпатичний, і всі його любили; та найбільше любили його солдати. Шевченко не відділяв себе від солдатського середовища і жив із солдатами по-братськи, просто. Солдатам це подобалося тим більше, що вони відчували в ньому культурну людину, співчували його невідповідному становищу і за його людське до них ставлення платили йому тим, що в його присутності не проявляли ні солдатського цинізму, ні взагалі казармених вихваток, які пояснювалися особливим, відірваним від світу життям у степових укріпленнях.»
Катерина Юнге зі спогадів:
«Всі труднощі й перепони, які пережив Шевченко, поки дістався до Петербурга, відомі читачам. Нарешті настав жаданий день, коли ми мали побачити його. Ми з матір’ю не поїхали на залізницю, хотіли зустріти його дома. Із завмиранням серця чекали. Пролунав дзвінок, увійшов він, з довгою бородою, з добродушною усмішкою, з очима, повними любові і сліз. «Серденьки мої, друзі мої, рідні мої!» Уже й не знаю, що тут було: всі цілувалися, всі плакали, всі разом говорили...»
4. Це чоловік, який писав, але не тому, що був визволителем, а тому, що він це бачив і йому писалося.
Микола Біляшівський розповіді селян с. Пекарів про Т. Г. Шевченка:
«Як сестру заміж оддавали, то Шевченко був у нас і в хаті, просив, щоб нісні співали, з давніх пісень; ото співають, а він записує. Козирок у нього був білий, чемерочка теж біла. Балакучий був». (Від діда Миколи Кириляпи).»
5. Це чоловік, що помер так і не здійснивши своїх найзаповітніших мрій.
Лонгін Пантелєєв спогади:
«Та от 1860 р. в журнальчику «Чтение для народа» (така, здається, була його назва) він умістив свою коротеньку біографію; звичайно, в ній і слова не було про його заслання, а тільки проста розповідь про дитинство, про той час, коли він був кріпаком і як нарешті вибився на людську дорогу, гідну його таланту. В кінці статті зазначалося, що його рідні все ще перебувають у кріпацтві. «Так, шановний пане (стаття була написана у формі листа редакторові), вони й досі кріпаки»
То, може, досить канонізувати Тараса Григоровича Шевченка?
Іван Драч
Виклик
Скиньте з Шевченка шапку. Та отого
дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!
А він все шукає до пари - наймичку з сиротою,
А він пропада за маною - не вашою, а отою!
І горне гору роботи, бо в нього роботи гора.
Гори до нього горнуться, сонце - на вістрі пера.
Він пильно у нас вдивляється.
Вільний свавільний самум.
Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум.
А то регоче і тішиться, наче хлопчисько радий.
Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий.
(Листопад, 1995.)
Давайте дізнаємось, хто він насправді!
Анна ТАШЛАЙ
Молодець! Цікаві вислови інших митців про Кобзаря. (Маша Фещенко)
Анна, ти наголосила на тому, що Шевченко, в першу чергу — людина.
Я повністю з тобою згодна!
Чудова робота.
Лихолат Марина
Шевченко завжди буде молодим, як писав Іван Драч, актуальним у будь-які часи та надихати, тому що він завжди буде жити у наших серцях!
Шановна Анно, далі буде багато тексту. Не хвилюйтеся, так треба.
1) Як на мене — вектор обраний правильно. Єдина робота з усіх, яка хоча б зацікавила початком.
Але де та «людскість»?) Де алкоголізм, водянка і тощо?.. Людям м*яса треба, такої собі фрейдівської «людськості».
2) Четверта теза — найцікавіша в принципі. Але обґрунтування дуже сумнівне. Дуже. Ну де там «він так бачив і тому писав»? Ну збирав він фольклор, ну молодець. Зараз кожен колофілологічний студент це робить.
3) Після п*ятої тези взагалі пустити сльозинку кортіло. Туга і печалька. Геній, якого не поцінували. Як це усім нам близько, чи не так?)
4) Але, щось я розійшовся. Вірш-то в тему. Чудова поезія. Тези також обрані правильно, хоч і однобоко. Та й робота у Вас найцікавіша з усіх представлених.
Тому борітесь, та колись поборете той химерний шаблон. Вихід за рамки ближче, ніж можна уявити.
З повагою, Михайличенко Максим, ФУб-1-14