Великий син України, Кобзар, Геній українського народу, Пророк… Які ще трактування постаті Тараса Григоровича вбито Вам в голову?

Чому ніхто не згадує, що Шевченко, в першу чергу, людина? Вас не цікавить, яким він був? А я все одно розкажу..

1.       Це чоловік з нелегкою долею, який зберіг в собі краплину дитячої наївності до кінця своїх днів.

Олександр Благовєщєнський про перебування Т. Г. Шевченка в  Петербурзі:

«Траплялось, що й сам Шевченко влаштовував вечірки для художників і друзів. Якось він одержав з рідних місць малоросійське сало і з цього приводу влаштував дружню вечірку. Гості зібралися в нижньому скульптурному класі, і коли Тарас Григорович трохи випив, вони зняли з постаменту фігуру Юпітера роботи Пименова й посадовили туди його. Сидячи на місці Юпітера, Шевченко розважав своїх друзів розповідями, спогадами. Було це пізно вночі. Гості з надзвичайною увагою слухали його. Та ось несподівано відчинилися двері — і з’явився професор Пименов. Шевченко зіскочив зі своєї кафедри й через вікно вистрибнув у сад. Пименов тим же шляхом кинувся наздоганяти його, але марно.»

2.       Це чоловік, який дуже любив малювати, до того ж, не тільки хати та портрети.

Броніслав Залеський з  листа:

«Позаяк Шевченкові заказано було рисувати і раз уже за портрети він дістався був до тюрми, то для осторожності в листах називали ми рисунки вовняною матерією. Дві штуки вовняної матерії значили дві акварелі. Продавав я їх звичайно в Оренбурзі, але часом ішли аж на Вкраїну, де їх цінили виключно із-за любові до маляра-поета…»

3.       Це чоловік, якого всі любили, добродушний.

Микита Савичев зі спогадів:

«Незважаючи на те, що він був якийсь зосереджений у собі, ніби відлюдкуватий, але разом з тим симпатичний, і всі його любили; та найбільше любили його солдати. Шевченко не відділяв себе від солдатського середовища і жив із солдатами по-братськи, просто. Солдатам це подобалося тим більше, що вони відчували в ньому культурну людину, співчували його невідповідному становищу і за його людське до них ставлення платили йому тим, що в його присутності не проявляли ні солдатського цинізму, ні взагалі казармених вихваток, які пояснювалися особливим, відірваним від світу життям у степових укріпленнях.»

Катерина Юнге зі спогадів:

«Всі труднощі й перепони, які пережив Шевченко, поки дістався до Петербурга, відомі читачам. Нарешті настав жаданий день, коли ми мали побачити його. Ми з матір’ю не поїхали на залізницю, хотіли зустріти його дома. Із завмиранням серця чекали. Пролунав дзвінок, увійшов він, з довгою бородою, з добродушною усмішкою, з очима, повними любові і сліз. «Серденьки мої, друзі мої, рідні мої!» Уже й не знаю, що тут було: всі цілувалися, всі плакали, всі разом говорили...»

4.       Це чоловік, який писав, але не тому, що був визволителем, а тому, що він це бачив і йому писалося.

Микола Біляшівський розповіді селян с. Пекарів про Т. Г. Шевченка:

«Як сестру заміж оддавали, то Шевченко був у нас і в хаті, просив, щоб нісні співали, з давніх пісень; ото співають, а він записує. Козирок  у нього був білий, чемерочка теж біла. Балакучий був». (Від діда Миколи Кириляпи).»

5.       Це чоловік, що помер так і не здійснивши своїх найзаповітніших мрій.

Лонгін Пантелєєв спогади:

«Та от 1860 р. в журнальчику «Чтение для народа» (така, здається, була його назва) він умістив свою коротеньку біографію; звичайно, в ній і слова не було про його заслання, а тільки проста розповідь про дитинство, про той час, коли він був кріпаком і як нарешті вибився на людську дорогу, гідну його таланту. В кінці статті зазначалося, що його рідні все ще перебувають у кріпацтві. «Так, шановний пане (стаття була написана у формі листа редакторові), вони й досі кріпаки»

То, може, досить канонізувати Тараса Григоровича Шевченка?

Іван Драч

Виклик

Скиньте  з  Шевченка  шапку.  Та  отого  
                                   дурного  кожуха.  
Відкрийте  в  нім  академіка.  Ще  одчайдуха-зуха.  
Ще  каторжника  роботи.  Ще  нагадайте  усім:  
Йому  було  перед  смертю  всього  лише  сорок  сім.  

А  то  підробили  діда  і  шкутильгаєте  з  дідом.  
Ліниву  свою  недолугість  за  ним  пускаєте  слідом.  
А  він  вибухає  і  шпетить  всю  вашу  дурну  макітру  
І  молодо  круговертить.  Молодо!  Проти  вітру!  

А  він  все  шукає  до  пари  -  наймичку  з  сиротою,  
А  він  пропада  за  маною  -  не  вашою,  а  отою!  
І  горне  гору  роботи,  бо  в  нього  роботи  гора.  
Гори  до  нього  горнуться,  сонце  -  на  вістрі  пера.  

Він  пильно  у  нас  вдивляється.  
                                   Вільний  свавільний  самум.  
Здається,  ядерно  вибухне  з  отих  непокірних  дум.  
А  то  регоче  і  тішиться,  наче  хлопчисько  радий.  
Шевченко  був  молодим.  Шевченко  завжди  молодий.
(Листопад, 1995.)

Давайте дізнаємось, хто він насправді!

Анна ТАШЛАЙ