Культура спілкування передбачає наявність таких рис характеру, як терпимість, доброзичливість, повага до людей, тактовність і чемність. Про культуру спілкування людини можна судити на основі її вміння володіти власними емоціями. Здатність співвідносити свою поведінку з конкретними умовами, наявність почуття міри у взаєминах – запорука нормальних взаємин із оточуючими.

Важливою рисою культури є вміння вступати у спілкування з іншими людьми без упередженості. Яким би не був твій співрозмовник, і хто б він не був – потрібно пам’ятати, що ти відповідаєш за себе. Варто триматися на гідному рівні.

Ми постійно оцінюємо себе та усіх навколо. У кожного з нас складаються певні переконання в тому, якою має бути людина. Але той, хто володіє культурою спілкування, не нав'язує своїх звичок або смаків іншому. Це просто неприпустимо (наразі йдеться не про підсвідомий вплив, а про прямий та неприхований).

Для культури спілкування велике значення мають уміння враховувати почуття та настрій інших, привітність,  доброзичливість. Часто ми помічаємо, як змінюється наш гарний настрій після розмови з людиною, яка була чимось не задоволена або роздратована. Варто пам’ятати, що негативні емоції дуже сильні, тому вони з легкістю можуть оволодіти почуттями співрозмовника.

Культура спілкування людей у різних ситуаціях ґрунтується на дотриманні певних правил, що їх виробляло людство протягом тисячоліть. Вони визначають форми спілкування, регламентовані суспільством, і мають назву етикет. Він містить як технічні аспекти спілкування, тобто правила, що стосуються лише зовнішнього боку поведінки, так і принципи, невиконання яких спричинює осуд і навіть покарання.

Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичливість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.

І на останок.

Невербальна культура спілкування має на увазі відкрите положення тіла, мінімальну жестикуляцію. Дуже неввічливо розмахувати руками перед обличчям співрозмовника. Також не прийнято стояти боком або відвертатися спиною. Щодо міміки, то її досить складно контролювати під час розмови, але треба стежити, щоб ваше обличчя не стало неприємною гримасою при вираженні будь-яких емоцій. Також негативно сприймається «закрита» поза: схрещені руки на грудях і схрещені ноги. Приймати її – ознака невихованості. Якщо спілкування відбувається сидячи, не слід розгойдуватися на стільці, соватися на сидінні, чистити нігті, гризти зубочистки і не дивитися на співрозмовника.

Культурне спілкування – це завжди діалог, обмін думками, вираження власних думок і інтерес до думок співрозмовника. Не забуваймо про це.

Тетяна Полобюк

 Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Мова людина є універсальним засобом перевірки рівня освіти та виховання.

 Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин.

 Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства. Однак, на приклад, в Сполучених Штатах Америки до культури народу ставлення далеко не байдуже. Так, в 1991 році у вузах США запроваджено курс «Мистецтво спілкування», розрахований на два роки, який включає в себе переважно питання культури спілкування.

 Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

 Для формування нової генерації довершених мовних особистостей необхідно синтезувати найкращі здобутки світової спільноти та додати національний колорит.

Пропоную до Вашої уваги перелік висловів відомих людей. Всі вони стосуються спілкування у різних його проявах. Сподіваюсь, що думки мудреців наштовхнуть Вас на шлях самовдосконалення. 

«Красномовство дорожче грошей, слави і влади, тому що останні дуже часто досягаються завдяки красномовству.»

                                                                                    Скілеф

«Звідки я знаю, що я думаю, поки я не почую, що кажу?»

                                                                                   Грем Уоллес

«Немає нічого ганебнішого, ніж записний балакун, який зі своїх слів робить те ж, що шарлатан зі своїх ліків.»

                                                                                   Франсуа Фенелон

«Якщо оратор не може вкластися в двадцять хвилин, йому краще зійти з трибуни і сідати писати книгу.»

                                                                                    Лорд Брабазон

«З усіх видів руйнівної зброї, які здатнай придумати людина, найжахливіше і найсильніше – слово.»

                                                                                     Пауло Коельо

«Ті, хто запевняє, що має в голові багато думок, але висловити їх не вміє через відсутність красномовства, – не навчилися розуміти самих себе.»

                                                                            Мішель Монтень

«Ніколи не слід говорити: «Ви мене не зрозуміли». Краще сказати: «Я погано висловив свою думку».»

                                                                             Робер

Сотникова Валентина

Спілкування арабів традиційно супроводжується серіями дотиків: вітаючить, вони торкаються одне одного щоками, під час розмови також час від часу торкаються одягу співрозмовника на знак довіри та приязні.

Традиційне слов'янське вітання через обійми залишилося привілеєм родичів і близьких людей. Тепер вітаються переважно нахилом голови і потисканням рук. Рукостискання здійнюють і на знак домовленості, примирення, дружби. У слов'я6нській культурі жінкам тиснуть руку не так часто, як це роблять у американській та європейських, де на статеву відмінність у такому разі практично не зважають. У давнину рукостискання серед східних слов'ян поширювалося лише на чоловіків, торкатися жінки було заборонено.Західноєвропейську манеру цілувати дамам руку перейняли набагато пізніше і зараз вона є не такою поширеною.

Українці зазвичай не звертають уваги на те, які їм дають решту грошей в магазині чи на базарі: безпосередньо в руку чи на прилавок. На Сході наврядче хтось покладе решту покупцю просто в долоню: там будь-які дотики з іноземцями, особлиов іншої статі, — річ неприпустима. А от американець, навпаки, на такий жест може образитися, буцімто хтось не захотів торкнутися його руки.

Існують культури, прихильні до дотиків – такі як італійська, арабська, турецька та різноманітні латиноамериканські культури. Дотики представників цих культур є більш тривалими, щедрими та щирими, ніж, наприклад, у англосаксонців, більшість дотиків яких обмежуються нетривалими обіймами, швидкими поцілунками та зовсім формальним рукостисканням. У більшості слов’янських культур дотик – це активне вторгнення в особисту сферу іншої людини, тому він має бути дією обережною та ненав’язливою. До найменш контактних зазвичай належать культури Північної Європи та Північної Америки, а також Далекого Сходу. 

Важливим є не тільки сам жест-дотик, а й частина тіла, яка при цьому задіяна. Наприклад, більшість азіатів не торкаються одне одного голоами. Голова, а не серце для них — це храм душі, тому дотики головами вони вважають небезпечними.

В суспільствах, де тактильні контакти забороняються як «непристойні», такі, що порушують приватність, загострюється потреба в розширенні таких контактів «штучно». Таким чином в Західній Європі було започатковано Міжнародний день обійм.

Отже, у спілкуванні із незнайомцями, особливо представниками інших народів, слід бути дуже обережними та уважними, щоб дотиками не образити інших і не принизити власну гідність!

Загальноприйняті правила етики ділових стосунків, врахування національних особливостей своїх партнерів, психології їх поведінки сприяють успішному веденню справ, адже в одних країнах культура спілкування максимально вирізняється в розмовній формі, а в інших вона базується на жестах, міміці, та інших невербальних діях. Ділове спілкування стає тим ефективнішим чим краще в ньому пов’язуються всі засоби спілкування.

В даному проекті, я вирішила зосередитися саме на невербальній комунікації політиків.

Науменко Я.О

Очі часто повідомляють більше, ніж слова. Етикетне функціонування очей регулюється певними нормами, неоднаковими в різних суспільствах. Так, у Малі молодші за жодних обставин не повинні дивитися в очі старшим, студенти – викладачам. А на островах Фіджі корінні мешканці під час розмови, мабуть, аби не зустрічатися поглядом, відвертаються від співрозмовника, а не,як європейці, повертаються до нього обличчям. Японці під час розмови дивляться не в очі, а на шию партнера.

У нас неввічливо, розмовляючи з людиною, відводити очі вбік, розглядати якийсь предмет чи свої нігті, роздивлятися довкола, вивчати своє відображення у дзеркалі чи вітрині, спеціально примружуватися. Проте й дивитися прямо в очі комунікативному партнерові потрібно десь від 30 до 60 (за американськими даними – до 70) відсотків часу розмови, не більше. Тим, що дивляться в очі менше третини тривалості розмови, рідко довіряють. «Контакт очей» має періодично повторюватися, триваючи щоразу 1-7 секунд.

Існує чимало характеристик погляду. В українській мові він має, серед інших, такі означення: байдужий, веселий, глибокий, довірливий, доброзичливий, життєрадісний, колючий, кривий, привітний, скептичний, холодний та ін. А ще є значне число дієслівних словосполучень: відривати, втопити, зводити, відводити, ловити, наводити, не зводити, не опускати, переводити, впіймати погляд; блудити, блукати, влипнути, впиватися, зміряти, зустрічатися, креснути, метнути, оббігати, обводити, обіймати, обпалювати, обсипати поглядом. Які з цих означень і словосполучень характеризують етикетну поведінку, а які неетикетну, напевно, встановити не важко.

За допомогою очей передаються найточніші та відкриті сигнали з усіх сигналів людської комунікації. Тож варто про це пам’ятати.

Полобюк Тетяна

Мовлення — не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів — жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування — це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними — ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.  

   Ми знаємо про те, що східні народи є дуже емоційними, для них важливим є близкість спілкування, їхні жести можуть іноді навіть відлякувати, тому що вони звикли цілувати людину при знайомстві з нею одразу, якби наші політики, чи просто будь які перехожі робили такі жести, то всі подумали, вибачте на слові, що вони просто «неадекватні».Тому коли ти спілкуєшся з людиною варто не забувати про те, яка це національність, як правильно і коректно з нею спілкуватись, а би не поставити в незручне становище.   

 Щодо українців і їх спілкування, то варто зазначити, що саме українські дівчата є найемоційнішими дівчатами у світі, коли це стосується їхніх стосунків! Сьогодні я пропоную дещо у смішній формі  розглянути всі ці ситуації, але  насправді, варто не забувати про те, хто є твій співрозмовник і яка ціль вашого спілкування.Можливо ці відео не зовсім підходять в концепцію і в мету завдання, але варто сказати про те, що хлопці передають насправді всю суть спілкування, і турцького народу і українських дівчат!!! тут ми можемо побачити насправді справжню етику спілкування: між продавцем та покупцем; між дівчиною та хлопцем! і зробити певний висновок з цього!  

Екстралінгвістіка — це включення в мову пауз і різних психофізіологічних явищ людини: плачу, кашлю, сміху, зітхання і т.д.

Просодичнимиі екстралінгвістичними засобами регулюється потік мови,економляться мовні засоби спілкування, вони доповнюють, заміняють і передбачають мовні висловлювання, виражаютьемоційні стани.

Потрібно вміти не тільки слухати, а й чути інтонаційний лад мови, оцінювати силу і тон голосу, швидкість мовлення, які практично дозволяють виражати наші почуття і думки.

Голос містить в собі дуже багато інформації про господаря. Досвідчений фахівець зголосу зможе визначити вік, місцевість проживання, стан здоров'я, характер і темперамент його володаря.

Ми, українці, звикли розмовляти голосно, активно використовувати усі види інтонації. Під час розмови голос відображає реакцію на почуту інформацію, наше ставлення до неї. У більшості випадків це є допоміжним засобом, що слугує для побудови міжособистісного порозуміння. Однак, про такий позитивний вплив можна говорити лише на рівні спілкування українця з українцем.

Кожна нація має свої особливості невербального спілкування. Гучність голосу є «лакмусовим папірцем» під час розмови з іноземцем. Якщо ви правильно застосуєте свої знання, відчуєте особливості ритміко-інтонаційних сторін мови співрозмовника, то можна вважати, що ви увійшли в певне коло довіри. Проте, частіше трапляється навпаки, коли під час бесіди ви намагаєтеся нав’язати свій стиль мовлення, не сприймаючи особливості опонента. В такому випадку спілкування лишається неефективним та неточним.

Для південних народів характерними є активне інтонування, гучне мовлення, постійні зітхання. Це обов’язкові елементи спілкування. Темперамент представників цієї частини світу вимагає активності в усіх діях.

Північні народи більш закриті в спілкуванні. Вони рідко підвищують гучність голосу під час розмови, майже не допомагають собі інтонуванням. Звичайно, такі особливості зумовлені темпераментом та історичними й географічними умовами. Не варто очікувати емоційного прийому від англійця, навіть якщо це ваш найближчий родич. Скоріш за все, він навіть не підвищить голосу під час вітання.

Представники Японії та Китаю дуже стримані під час спілкування. Однак, останнім часом все популярнішими стають японські реклами, в яких за допомогою голосу виражаються емоції акторів. Це говорить про вплив процесу глобалізації.

Для більш гарного розуміння національних особливостей несловесного спілкування пропоную переглянути дібрані мною відео!

Бажаю завжди розуміти та бути зрозумілими!

Сотникова Валентина

Піскунова Інна 

Мабуть немає такої людини, яка б не знала чудові твори геніального українського поета – Тараса Григоровича Шевченка.Адже Шевченко – це символ чесності, правди та безсмертності, великої любові до людства, рідної мови та Батьківщини. Він був відданим сином поневоленого народу, який прагнув його визволення, який так щиро перейнявся долею інших пригноблених народів царської Росії, що ніякі заборони чи бар*єри не стримували його братніх почуттів. Сьогодні ж Шевченко у наших думках, серцях, у нашій боротьбі за краще майбутнє незалежної України.

Т. Шевченко – це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка – це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.

Рябчук Вікторія

Цим словам не можна заперечити, адже через мову якнайкраще можна побачити нашу культуру, розвиток, думки, природу. Чим чистіше наше серце, тим чистіша наша мова.

Що ж тоді можна сказати про таке явище, як «мовна глухота»? Лише слово глухота вже вказує на щось негативне, а саме — на хворобу нерозуміння важливості чистої мови та засмічення її. Тож йдеться про безграмотність, а це — те, що не красить будь-яку людину, оскільки є ознакою її неосвіченості, духовної та інтелектуальної недорозвиненості. 

 Н. Бабич зазначала: «Мовна глухота є свідченням глухоти духовної. Отже, добре мислення — це не просто лад слів, а лад думок та почуттів».

Тому, щоб не хворіти на «мовну глухоту», варто слідкувати за станом власної душі. 

Рибак Дар'я