Вживання штучно об'єднаних декількох мов (в нашій державі найчастіше — це об'єднання мовцем української та російської мов) часто трапляється нам в повсякденні. Напевне, можна спробувати визначити обставини, в яких він виник, і що ж досі тримає на плаву цей цікавий засіб спілкування. Я прочитала таку думку однієї людини:

«Співчутливий українець (співчутливість — національна риса українців) щоразу, коли бачить нерозуміння своїх слів з боку співрозмовника, намагається якось вийти з положення. І перше, що він звичайно робить, то це замінює слова, котрі на його думку не зможе зрозуміти партнер, більш для нього, тобто для партнера, зрозумілими російськими „подобіями“ ».  

Часто ми задумуємося: суржик — це погано чи добре? З літературної точки зору, звичайно, це не є позитивним явищем. Суржик декілька спаклюжує милозвучну українську мову. І це частенько ріже слух. АЛЕ: я зізнаюся, що іноді сама, говорячи українською мовою, вживаю суржик, на жаль. Та не лише я. Близько дев'яноста п'яти відсотків моїх начебто україномовних товаришів під час вимови поєднують українські слова з російськими.

А чи вживаєте суржик Ви?